19 квітня 2013 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно» № 5493-VI (далі – Закон).
Вказаними змінами передбачається створення Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно (далі – Гарантійний фонд), який визначений Законом як державна спеціалізована непідприємницька установа, створена з метою забезпечення та захисту прав і законних інтересів власників складських документів на зерно в разі неспроможності зернового складу та виконує функції державного управління у сфері забезпечення виконання зобов'язань за складськими документами на зерно.
Засновником Гарантійного фонду є держава в особі Кабінету Міністрів України, який зобов'язаний провести державну реєстрацію фонду як юридичної особи впродовж 3-х місяців з дня набрання чинності Законом, тобто до 19 червня 2013 року. З дня його державної реєстрації як юридичної особи Гарантійний фонд вважається створеним.
Зернові склади, зареєстровані на момент створення Гарантійного фонду, стають учасниками Гарантійного фонду шляхом направлення повідомлення Гарантійному фонду про таке рішення до 1 березня року, наступного за роком створення Гарантійного фонду. Тобто, якщо Кабмін забезпечить створення Гарантійного фонду до 31 грудня 2013 року, зернові склади повинні направити відповідне повідомлення до 1 березня 2014 року.
Зернові склади, зареєстровані на 1 січня року, наступного за роком створення Гарантійного фонду, стають тимчасовими учасниками Гарантійного фонду шляхом направлення повідомлення Гарантійному фонду про таке рішення до 1 січня наступного календарного року. Отже, якщо Гарантійний фонд буде створено впродовж 2013 року, повідомлення повинно бути направлене до 31 грудня 2014 року.
При цьому Закон передбачає, що для формування Гарантійного фонду держава надає кредит з державного бюджету у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України, та на строк до 12 поточних календарних місяців. Згідно з оприлюдненим проектом відповідної постанови Кабміну «Питання Гарантійного фонду виконання зобов'язань за складськими документами на зерно», що опублікована на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України, передбачається надання кредиту з державного бюджету в розмірі 110 мільйонів гривень. Також проектом постанови передбачається розмір вступного внеску учасника Гарантійного фонду – 15 мінімальних заробітних плат та 75 мінімальних заробітних плат для тимчасового учасника.
Таким чином, Законом фактично надається певний «перехідний період», який необхідний для створення системи гарантування виконання зобов'язань за складськими документами на зерно.
Участь зернових складів у Гарантійному фонді є обов'язковою. Надання фізичним та юридичним особам послуг із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно (простих та подвійних складських свідоцтв) особами, які не є учасниками Гарантійного фонду, забороняється.
Гарантійний фонд має право застосовувати до учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду такі заходи впливу:
- переводити учасників Гарантійного фонду до категорії тимчасових учасників Гарантійного фонду;
- виключати з числа учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду;
- вносити подання про позбавлення учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду сертифіката на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки до органу, що його видав;
- здійснювати стягнення в регресному порядку суми погашеної Гарантійним фондом заборгованості зернового складу перед володільцями складських документів;
- здійснювати стягнення з учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду суми простроченої заборгованості зі сплати внесків;
- інші заходи, передбачені законодавством.
Законом передбачено певний баланс інтересів держави та учасників зернового ринку в процесі здійснення управління діяльністю Гарантійного фонду. Так, органами управління Гарантійного фонду є: загальні збори учасників Гарантійного фонду (крім тимчасових учасників); Адміністративна рада Гарантійного фонду, яка координує роботу Гарантійного фонду та складається з 3 осіб, що призначаються Кабміном; Дирекція, яка здійснює управління поточною діяльністю фонду, та Ревізійна комісія.
Джерелами формування майна та коштів Гарантійного фонду є: вступні внески тимчасових учасників Гарантійного фонду; регулярні внески учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду; спеціальні внески учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду; доходи, одержані від інвестування коштів Гарантійного фонду в державні цінні папери; кредити, у тому числі з державного бюджету; пеня, яку сплачують зернові склади за несвоєчасне або неповне перерахування внесків; доходи від депозитів Гарантійного фонду, розміщених у банках; суми регресного відшкодування виплат за зобов'язаннями учасників; інші не заборонені законом доходи.
Як це повинно працювати
Кожен зерновий склад, який має намір здійснювати надання послуг зі зберігання зерна, повинен звернутись із заявою та укласти із Гарантійним фондом договір між ним та Гарантійним фондом про забезпечення зобов'язань учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду за виданими ним складськими документами на зерно. Після цього зерновий склад набуває статусу учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду, про що здійснюється запис у реєстрі зернових складів. Електронна форма Реєстру учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду є відкритою.
Підтвердженням статусу учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду має бути відповідне свідоцтво, форма та порядок видачі якого встановлюються Адміністративною радою Гарантійного фонду.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону про зерно Гарантійний фонд гарантує кожному володільцю складських документів на зерно відшкодування вартості зерна у разі неспроможності зернового складу – учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду самостійно відшкодувати збитки у розмірі, що не перевищує 90 відсотків вартості зерна, переданого на зберігання такому зерновому складу і неповернутого у зв'язку з неспроможністю, на суму, що залишається невідшкодованою в результаті самостійного відшкодування вартості неповернутого зерна таким зерновим складом, визначеною на підставі оцінки, порядок і спосіб проведення якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Щороку, до 30 липня, розмір відшкодування вартості зерна встановлюється Адміністративною радою Гарантійного фонду, але він не може бути більшим за встановлений відповідно до частини 1 статті 49 Закону про зерно шляхом затвердження ціни одиниці зерна кожного класу і виду, що буде використовуватися для оцінки вартості зерна при обрахуванні сум відшкодування. Затверджена таким чином ціна не може бути змінена до початку наступного календарного року. Ціна одиниці зерна кожного класу і виду, що обраховується відповідно до частини другої цієї статті, не може бути меншою за середню ціну зерна в Україні за період з 30 липня попереднього року до дня затвердження.
У момент надання відшкодування втрат володільцю складських документів на зерно до Гарантійного фонду переходить право регресної вимоги до зернового складу, що допустив неспроможність, на суму відшкодування, наданого власнику виконання зобов'язань за складськими документами на зерно.
Таким чином, Гарантійний фонд гарантує власникам складських документів, в тому числі кредиторам (банкам), відшкодування до 90 % вартості зерна, якщо зерновий склад не в змозі його повернути.
Що дає нова система учасникам ринку
Очевидно, що створення Гарантійного фонду як додаткової структури з досить широкими повноваженнями відносно визначення можливості надавати складські послуги суб'єктами господарювання зерновими складами створює певні занепокоєння щодо можливих зловживань з боку Гарантійного фонду.
Наразі діяльність зернових складів, крім Держсільгоспінспекції, яка видає сертифікати відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, фактично буде регулюватись ще одним контролюючим органом у вигляді Гарантійного фонду, який також може визначити долю зернового складу, оскільки виключення зернового складу з числа учасників Гарантійного фонду є підставою для позбавлення складу сертифіката відповідності послуг.
Крім того, супротивники нововведень посилаються на Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва», стаття 15 якого передбачає можливість добровільного страхування товару, прийнятого на зберігання, від ризиків втрати, загибелі, нестачі або пошкодження.
Разом з тим вбачається, що внесені зміни в Закон про зерно все ж таки можливо оцінювати і позитивно, оскільки позбавляють банк або іншу особу, що придбаває складський документ або отримує зерно у заставу, необхідності перевіряти ризики, пов'язані із діяльністю зернового складу, адже якщо зерновий склад виявиться недобросовісним, отримати відшкодування вартості втраченого зерна не завжди можливо.
У даному випадку страхування дійсно не може бути відповіддю на всі ризики, оскільки, по-перше, воно не є обов'язковим, а, по-друге, отримати страхове відшкодування в сучасних умовах є досить непростою справою. Крім того, набуття чинності договору страхування обумовлено сплатою страхових премій, що останнім часом не завжди можливо для невеликих господарств. Також існує ризик укладання договору страхування з особою, що є афілійованою із зерновим складом. У такому разі отримати відшкодування також проблематично.
Законом передбачено, що спеціальні внески учасників (тимчасових учасників) Гарантійного фонду сплачуються для покриття витрат Гарантійного фонду на відшкодування втрат володільців складських документів на зерно у разі недостатності для цього резервів Гарантійного фонду. Рішення про сплату спеціальних внесків, порядок визначення їх розміру та сплати приймаються загальними зборами учасників Гарантійного фонду.
Отже, по суті, всі учасники або тимчасові учасники зацікавлені у належному наданні послуг з боку всіх членів Гарантійного фонду, що не може не сприяти підвищенню якості надання послуг. Крім того, Законом встановлено, що Гарантійний фонд зобов'язаний порушити перед органами державної влади відповідно до їх компетенції, у тому числі суду, питання про застосування до учасника (тимчасового учасника) Гарантійного фонду заходів впливу у разі порушення ним вимог законодавства.
Таким чином, система гарантування виконання зобов'язань за складськими документами на зерно повинна підвищити ліквідність та надійність складських документів на зерно як фінансового інструменту короткотермінового кредитування виробників зерна.
Проте Кабінет Міністрів України поки не визначив порядок і спосіб проведення оцінки вартості неповернутого зерна зерновим складом, що є дуже суттєвим фактором для оцінки роботи всієї системи гарантування. Крім того, на даний час також відсутній порядок відшкодування Гарантійним фондом вартості зерна володільцям складських документів на зерно у разі неспроможності зернового складу, що повинен бути затверджений Адміністративною радою Гарантійного фонду. Відтак, невідомо скільки часу може зайняти отримання відшкодування.
Втім, вже зараз зрозуміло, що формула визначення розміру зобов'язання зернового складу за складським документом, яке підлягає відшкодуванню, не виключає всіх ризиків особи, що придбаває складський документ або отримує зерно у заставу. Так, Законом передбачено, що ціна одиниці зерна кожного класу і виду не може бути меншою за середню ціну зерна в Україні за період з 30 липня попереднього року до дня затвердження. Тобто у разі зростання цін на ринку зерна володільцю складського документа може бути відшкодована сума, що є несумісною з дійсною ринковою вартістю втраченого зерна. Більше того, варто звернути увагу, що ціну формує Адміністративна рада, що призначається Кабміном. Отже, розмір відшкодування фактично буде формуватись урядом.
На наш погляд, можна погодитись із доказами представників зернових складів щодо можливості встановлення добровільної участі у Гарантійному фонді. Зазначене положення значно б зменшило можливість зловживань з боку посадових осіб Гарантійного фонду та зміцнило б позиції конкретного зернового складу у таких випадках.
Також необхідно зазначити, що запропонована формула визначення ціни не дає можливості усунути всі ризики для володільця складського документа. Вбачається, що на законодавчому рівні необхідно передбачити механізм встановлення ринкових цін на зерно у випадку здійснення відшкодування.
ВИСНОВОК:
З урахуванням наведеного, є підстави вважати створення Гарантійного фонду ще однією спробою уряду встановити додаткові обтяження для суб'єктів зернового ринку та заволодіти державними, а згодом і коштами Гарантійного фонду.
Залишається сподіватись, що нова установа добросовісно виконуватиме покладені на неї завдання та не буде використовуватись як інструмент тиску на певних суб'єктів господарювання.
The content of this article is intended to provide a general guide to the subject matter. Specialist advice should be sought about your specific circumstances.